Placenta або де закопати ліпшого друга. Частина II
У пошуках Піреней
Наступний день був хаотичним. Те, що джіпіес називав легким райдом тривалістю 2,5 год, виявилося шестигодинним нипанням серпантиновими дорогами. А те, що вікіпедія видавала за місто з горами й хайк-трейлами в Арєжських Піренеях, ризикувало бути ледь не Франківськом з горами на виднокраї Пасічної – точно не скажу, бо ми в ту дупу не доїхали, схаменувшись від того, що високі Піренеї лишалися десь збоку. Глянули на придорожну карту й повернули, злі, як чорти, в той бік, де маркована висота була понад 3000 м.
В інфо-пункті місця призначення нам знов якийсь попсяк для лінивих пенсіонерів з жирними дітьми порекомендували: ось вам маршрутик, гуляйте. Починаєш злитися серйозно – невже все даремно? Але ж гори навколо є! Тож єдиний спосіб узнати щось варте – спитати в людини, що виглядає так, наче сама це варте бачила і мацала. От я й домахалася до хлопця з наплічником, спаленим сонцем носом і патлатим волоссям.
«Та не знаю я... – сказав він. Сам от хіба щойно звідси» – тикнув пальцем у карту. «Тут є озеро, а навколо купа маршрутів».
«Монкальм» – прочитала я. Французькою просто як «Мій спокій»! здається, саме те, що треба. І ми поїхали. І від побаченого справді захопило дух. Гори по черзі скидались то на Карпати, то на Анди, то на Гімалаї. Знову туман, знову вузькі дороги, знову відчуття містичних дежа-вю...
Приїхали пізнього вечора, не видно далі носа через імлу, але за відчуттями внутрішнього компасу, приїхали правильно.
Спання в машині.
Взагалі-то в мене є штормовий намет. Його хоч на вершині гори можна ставити, не здує. Єдине, що він у мене ще з моїх холостяцьких часів, і півтори людини туди ще влізе, а от дві з половиною вже не дуже. Того, навіть вже його напнувши, ми покривили носами й вирішили таки спати в авто – там задні сидіння складаються і так-сяк вміщається все святе сімейство, за умови відсутності собаки. Ну і плюс не жарко-не-холодно-вітер не відчуєш. І прекрасний вид з вікна, власне. Особливо, якщо паркуєшся над озером за повного місяця. І зліва від тебе гуркотить водоспад. Умови прекрасні для романтичної вечері – готую рисові макарони з тунцем надворі, розкладаю на камінні свічечки, ніч тиха, і тільки звук відкоркованого колекційного вина (сьодні ж купили, жадіни, але не доїхало воно до погреба в Яремчу, де мало зберігатися роками!) порушив тишу на секунду. Ну і на ранок ви повні оптимізму, бо ж прокинулися не в душній квартирі, а отут:
Оце озеро і заказник гори Монкальм – безпрецедентне для мене місце в Європі, бо можна ставити собі намет, де заманеться, і люди навколо такі ж, як ти, не буржуїни. Хоча і вони дикими очима час від часу дивилися на те, що я тягну з собою догори дитину. Всього 500 м підйому, 5 годин ходу туди й назад, але під палючим сонцем і по скелях, через 2 тижні після пологів таки відчутно, що я не супервумен.
Зрештою, пронизлива краса, білі орли над головою і відчуття свободи копенсують все. От тільки б часу було більше в обмін на традиційну обіцянку повернутися сюди знову...
Озеро, воно ж етан французькою, ну чисто тобі наш Бребенескул чи Несамовите. Скупа сльоза скотилась ностальгійною щокою. От тільки сміття ніхто не накидав і не пере з милом свої труси в прозорій воді, як то люблять юні натуралісти в Карпатах робити. В воді – крихітні жадні рибки. Їх можна рибалити і їсти, якщо ти голодний гном.
А ми собі жерли чорний піренейський сир, вічно живий хамон і молоко. Вгадайте, хто що їв...
Наш друг і помічник. Містер Слінг.
Якщо частково вийшло з ним упоратися в такого криворукого тугодума, як я, то у вас вийде тим більше. Ну, не вміла я в школі макраме плести, і з логікою хріновенько бувало, то й що? Зато я чєловєк хороший. Деколи.
Тугодумність полягала в тому, що навіть маючи перед очима здорову, як двері, інструкцію з запихання дитини в слінг, я вмудрялася класти її головою в протилежний бік, до кілець. І матюкалася, що голова не влазить...
Потім все-таки прийшов добрий Норман і поміг запакувати Кайю по понятіям. Отак я її й носила. Спершу, тижденб до того, в музей Далі, епатуючи російських тур-тьотічок («Боже, рєбьонку же і мєсяціа нєт, Коля, пасматрі!!!», а потім оно по замках і нарешті по горах, дуже чітко уявляючи собі, як почувались які-небудь древні юдейки, сунучи за Мойсеєм, чи відважні індіанські скво, переходячи гори під палючими сонцями Арізон-Невад.
Сі пікчер, одним словом.
правда, спина сердешна таки заболіла під кінець трудодня. Бо ж то я на фотах така розслаблена і замріяна, а насправді треба було бігти сраним віником униз, бо зранку ми у Франції в горах, а в 17-45 слід було бути в педіатра в Барселоні, а то 4 години доброї їзди через Андору. Бігла, але встигли. І хребет мені компенсував всі мої легкі переміщення з пузом – фіг тобі, дівчино, сказав хребет, ш додав голосом Тома Йорка: Hey man, slow down!
Я чесно пообіцяла йому, що спробую. Бо ця моя крайність – підірвано кудись бігти – це так само шкідливо, як прирости сракою до ліжка і стогнати інтонаціями підбитого тюленя. Але від лежання депрес, а від біганини стрес. Вибирай.
Лікарі, оглянувши нас із Кайєю, в один іспанський голос заповіли: релахар і дескансар! Що по-нашому розслаблятись і відпочивати. Тоді буде товста вдоволена дитина й ріки молока. Ех. Сказала б я їм, де ця дитина відсвяткувала свої 2 тижні, мене би посадили в буцигарню і годували самою вареною цибулею...
Записи
- Діти - моє всьо! Друзі – моє всьо! Гори – моє всьо!
- Помішані - діти з багатонаціональним корінням
- Кора, Кая і Кідландія
- Діти у бабці в Яремчі
- Кілька травневих подивів
- Baby Christmas. Святковий Блог
- Випробувальний термін та звикання Кори до дитячого садочка
- Перші дні у садочку
- Трохи про красу і літню подорож
- Індійські нотатки: колорит, дешева популярність і санітарна ситуація
- Як дітям викладати географію
- Індійське харчування-проживання та гігієнисті питання
- Baby India
- Baby winter
- Сучасний горщик
- Мати-зозуля, шведська стінка і Кая
- Моя нова робота, Білосніжка, емо і педагогічна функція унітазу
- Всьо, як у людей
- В гори!
- Перший день народження Каї
- Кора та її мотиватори
- Три новини
- Романтичний міф
- Наш мобіль - іграшка на колиску бебіка
- 5 нянь і бебі-сітерок моїх дітей
- Каєчка стала на ніжки
- Книжечка зі звіриками і їхніми звуками
- Я і не приховую що мої діти ті ще хуліганки
- Любов дітей до нано-технологій і орг-техніки
- Екзотичні імена дітей
- Барселона Жирона - Київ Жуляни. Покидання сонячної Каталунії
- Із дітьми в музей Пікасо
- Шоколадний пост-різдвяний блог
- Ляля Катя перша лялька
- Феліс Кумплеаньос. Чи, по-нашому, бьоздей-блог
- Битва за шоколад: я не супер-вумен
- Blogcats-n-dogs
- Дракоша - вєщь корисна у господарстві.
- Презентация нового альбома «And I Made а Man»!
- Placenta або де закопати ліпшого друга. Частина II
- Placenta або де закопати ліпшого друга. Частина I
- Купила малій брулянти
- Таємниця імені розкрита!
- Birth Report!!!
- Я вже вродила. Дівчинка на нехілих 3700кг
- 5 причин чому жінки обирають пологи за кордоном
- Є така буддійська притча
- СТРАхИ-ЖахИ вагітної Карпахи
- Бджілка-співалка
- Doggy-n-baby: або як бебік вживається з собіком (на прохання читачки)
- Від чого не варто відучувати немовлят
- Кора та снайпер Пелагея
- Кора і барабани. Будні Бебі-Бума.
- Корин перший блог