Бебi блог Ірени Карпи

​- Що тобі сьогодні снилося? - запитала моя подруга Ілона в Кориної подруги, трирічної доньки Терези.
- Машина, повна художників.
Отак от. Не те що мені з вами. Ковбаса сниться і тапочки з бантіками, якщо не поїв раптом після шести і на знижках нічого не урвав. 
Думаю, у вас теж є дитина-взірець, як у нас Тереза, що всього лиш на 2 роки старша за Кору.

Тереза - єдина дитина в сімї моїх друзів, де мама бізнес-вумен, а тато музикант. Тереза співає, говорить "р" і взагалі мені стає дивно, коли вона раптом вередує - настільки прогресивною її сприймаю. Завдяки спілкуванню з нею в Кори почало прориватися "я", і тепер у нас тільки Кая називає себе, августійшу, у третій особі однини.

Всю першу частину літа ми тусувалися разом то в Бучі, то на Голубих озерах (рекомендую - 60 грн вхід, але чиста вода, пісок, лежаки і купа щастя), то на річках-смердючках.

Кора з Каєю, фактично, навчилися плавати на цих водоймах, почавши ще з жовтих вод Гідропарку, куди полізли заради слави зірок дружнього "1+1".

 А от Адріатика їм, бач, не сподобалася. Кая ще так-сяк, а Кора, хоч і не боялася хвиль лагідного моря так, як Індійського океану, з певного моменту купатися відмовилася і заквилила, що хоче в Яремчу до баби Лесі. Остогидла, мовляв, їй ця нєвиносіма льогкость битія.

Ну, я теж Кундеру не люблю. А от купатися - дуже. 

(Поки я це писала і говорила по телефону, діти в реальному часі нарвали два рулони туалетного паперу... Ну і швидкість у дитячої творчості. Добре, що я купила чотири рулони. Можна спокійно какати). 

Взагалі я пишу цілу книжку про бебі-тревел. Але ж вам, як утаємниченим особам, все одно здаватиму явки і паролі, хай простять мене в майбутньому видавці. Ну і ви не погидуйте придбати книженцію. Якщо допишу, звичайно:) 

Плюс бебі-блогу - тут можна ще й відео викласти. Якось варто було би нам з вами зробити мамську добірку дитячих авторських пісень. Думаю, у вас теж вистачає перлів штибу наших: "Каю Каю Каю, Каю шукаю!" або містичного, незрозумілого "Вова Кук, Кая Кук, Ату Тея!" (ніяк не можемо зясувати, хто такий цей Кук, бо Тея - це донька іншої подруги. Їй і її французькому бойфренду Кора присвятила мантру "Мама-Тато-Тея, Мама-Тато-Тея..." Та так, що Анну-Теодору, яку називали Теа чи Дорка, таки стали називати Тея.

Друга частина літа пройшла в нас у Львові...

Було чудове підтвердження твіту Каші Сальцової -  Кору і Каю впізнають і окремо від мене.

Вони в цьому сенсі вже навіть крутіші за Карму, а вона в нас теж женщіна відная. Тепер я почуваю себе утиснутою в праві виходити з дому пелехатою, помняцканою і в старих капцях. Хоча... Для гармонії я і дітям рідко прасую одяг, бугага. Треба ж чимось тішити обсираторів-коментаторів світських хронік.

​

У Львові взагалі було прекрасно - купа відкритих терас, добра італійська їжа, сніданки на терасі вишуканого помешкання, куди наше шапіто запросили канадійські друзі.

Я хоч виспалася - бо вікна закривались наглухо, діти спали з Няньою Юльою в дальній кімнаті і ніхто не скакав мені по голові. На терасі, в маленькому дворику робилося барбекю, туди на вино і сир прихдили культові львівянки і студенти з Конго, що українською мовою розмовляли значно ліпше за англійську...

Відтак нарешті почалася наша довга дивна подорож на автівці в Котор, що в Чорногорії. Через Угорщину, Хорватію, Боснію. (Подробиці її мають бути в книзі, її ж частково - якщо схочете - показуватиму вам у наступних блогах). Тенденція спостерігалась позитивна: від дикого репету на початку дороги все знизилося до мінімальних "я хочу до мами" з заднього сидіння у кінці. І якщо машина стояла просто без діла, діти вже починали залазити в неї і кричати: "Мама, поїхали!"
З книги:
"Лише одного разу мені стало дещо некомфортно. коли Кора, просто під носом у сербського прикордонника заходилась репетувати: "Хочу до мами! хочу до ма-а-а-ами!!!" Бо ж сидить, сіромаха, позаду, а мама, бач, кермо крутить і Чайковському по радіо підспівує. 
    - Кора, - сичу я на неї, - ану замовкни. бо зараз дядько вийде і спитає тебе, до якої це такої мами ти хочеш.
    - До цієї... - здивовано тикає пальцем мені в лоба Кора.
    - Ага, подумає дядько, так значить, у тебе є ще якась?!"
    
Діти - взагалі істоти пристосуванці. вони простіше за дорослих звикаються з думкою, що альтернативи немає: сплять і в своїх авто-тортуро-кріслах, і в багажнику машини (спокійно, він розкладається під спальне місце для людей максимум 160 см завдовжки), і в наметі на березі моря, і там же просто на рушнику на камінцях. Вони шостим чуттям при цьому сприймають прекрасне. "Яка кася!!!" - кричала Кора з верхівки Цитаделі в Будапешті, оглядаючи нічні панорами, поки я пила пятий ібупрофен і міркувала, як то дотягти до Загреба, де ми забронювали апартамент на подорожню ніч. Діти слухали скрикпку вуличної скрипальки і кидалися гравієм, а я вивчала карту, прикидаючи запасний варіант кемпінга в районі Балатона...
ФОТО
Коли діти надто сильно репетували, біля моря їх вдавалося відволікати... панорамами. Хай би скільки мені не казали про те, що сучасні діти не цікавдяться квіточками, а тільки планшетами, не повірю. Вічні цінності тиснуть на рецептори прекрасного так, що будь здоров. Хоча, мушу зізнатися, пекельної Маші і неприродньо ідеального Каю я теж накачала їм в дорогу у всі недобиті лаптопи...
В середньовічному Которі ми жили в будинку, котрому понад триста років. Це не означало його краси, але власниця, сама дизайнерка, старалася як могла, зробити з цього камяного сараю середземноморську віллу. Їй вдалося. Щоправда, купувала вона дім, оплетений виноградом, а коли приїхала наступного разу, виноград усох, оголивши бетонну стіну. Чи постаралися то добрі сусіди, хто зна. Але баба-сусідка, що сушила на стіні нашого патіо свій килим і переживала за дим барбекю, непогано прикрасила наш екстер'єр...

Мати на відпочинку шмат власного подвір'я замість номеру ол-інклюзіва - чудово. Так само, як вся естетика подорожі серйозно посилюється за наявності свободи пересування (ось чого я люблю їхати машиною). Бо завантажив мясо-вино-сир і поїхав собі шукати щастя й краєвиду. Єдиний мінус - діти, що гасають по скелях, не дадуть всім повністю розслабитися. Ну, принаймні, маленькі діти. З трохи більшими я і на рафтинг піду, і на скелелазання.

Наметам на дикому шматку берега в Хорватії  малята тішилися, як казковим помаранчевим будиночкам.

​

У Монтенегро тішилися (недовго правда - 17 євро це таки якість одного дня) надувному гумовому човну.

Через травму ноги я не змогла виконати свій каварний план: залишити бебіків на няню й на кілька днів чкурнути в Македонію. Довелося втішатися македонським вином по 2.80 за півтора літри, плавати з презервативом на нозі (це, здається, була єдина корисна річ у придбаній за 60 грн в "Практікері" автомобільній аптечці) і на четвертий день після "аварії" лізти на Боботов Кук у цій-таки, зате не ол-інклюзівній, без росіян Чорногорії. Діти собі натішилися озером, а я - тишою й панорамою.

ФОТО вино, гори, на човні
А потім на дітей напав даун-шифтінг. При кожній зупинці вони питали, чи то ми вже в Яремчі. А до Яремчі ще був Новий Сад, угорський кордон, котрий нам дивом вдалося перетнути за 6 хв (!!!) до часу закінчення візи і 7 годин (!!!) від Берегово, всього-то 240 км, зате, курва, рідними дорогами...
Скоро малявок, дуже сподіваюся, вдасться запхати в садок. І єдиний стрьом, що просунута Кая, котра говорить мало чим гірше за 3-річну Кору, деградує в яслах. Тримайте кулаки за нас - раптом вдасться їх запхати в одну групу. 
Бо поки що все навпаки -  у нашій родині маленький диверсант саме вона. У компанії Мазайки  усі старші діти, включно з прогресивною Терезою, починають дурачитися, бекати, мукати і язики показувати. А Кая тим часом тишком-нишком вивчила англіський алфавіт і рахує до двадцяти точніше за старших...
Ну і якщо Тереза вже може переказувати свої нестандартні сни, то в Кори свій прогрес: із усього обсягу завіконної дійсності вона самостійно навчилася вичленовувати щось загальноестетське:
    - Мама, дивись! Гори, мама! А там гілочка, і дерево, і сонце маленьке жовте... А небо сіреньке, голубеньке, і хмарки. Ліхтарик тут. А там, внизу, місто червоне. І трошки сіреньке. І пташечка, мама, пташечка!
    Фонетику, ясна річ, передано в редагованому вигляді:) 

Серпень 2013