Бебi блог Ірени Карпи

І ось через багато років, уже зі своїми дітьми, я в це кіно попадаю. І не в тупу якусь розважалку з перебраними героями мультиків і цукровою ватою, а в справжнє дитяче містечко з прицілом на розвиток, гру, навчання і в принципі “самостійне опрацювання матеріалу” дітьми. І не в Америці, а в Києві, на банальному Московському проспекті. Тут і свої вулиці, і справжні магазини, і банк, і кавярні, і сквери, і лавки, і місточки. Тут діти можуть цілий день жити цілком дорослим життям - навчаючись, працюючи, заробляючи й витрачаючи на свій власний розсуд іграшкові гроші.

Кора, Кая, ласкаво просимо до Кідландії! (www.kidlandia.ua).
На вході нас чекав справжній чек-ін, як на літаках. Ну а мене ще додатково чекав атракціон “впіймай Каю і вдягни їй браслет-перепустку”. Впіймати ще сяк-так вдалося, а от браслет довелося вдягати мені на другу руку. На щастя, скандал імені “хочу на атракціони-морозива-конячку-бігати” припинився, варто було зайти на територію містечка.

Для товаришів від нуля до чотирьох передбачена резервація на другому поверсі - Кідландік, куди нам і була дорога, аби ми не впросилися на ширше дослідження території. Хоча, якщо чесно, Кідландік влаштував Кору і Каю повністю: іграшкова кухня з іграшковою їжею, водяний матрац-батут і стінка для скалолазання, де в них явно проявилися мої гени: до вагітності я займалася рок-клаймбінгом.

Правда, була одна тяжка обставина – Кая буквально залипла на тьотю-інструктора, що тут з нею бавилася. Та так, що тьотя не мала права ні поїсти вийти, ні ще кудись. Підозрюю, Кая собі чітко поставила за мету забрати добру тьотю додому. А то шо це за зла мама живе в квартирі - змушує іграшки складати і сварить за розбитий ай-пад? Не те що тьотя з «Кідландіка» - невтомно стрибає з Каєю на водяному батуті ,так, наче в ній perpetuum mobile вживлено. Так що коли ми Каю заманили нарешті в піцерію поїсти (моєї педагогічної гуманітарної освіти дуже часто не вистачає на те, щоб обманути 3-річну розумну дитину), няня почула Каїне ревіння аж з другого поверху і прибігла її заспокоювати. Жорстоко, але що поробиш – я ж мусила бодай якось перерізати цю пуповину, попереду нас чекало ще багато невипробуваних професій.

Світло кругом по Кідландії тьмяне – це така особлива фішка, не тільки для того, аби я кричала на свій ай-фон за розмазані фотки, а ще й для того, аби діти нарешті взяли реванш над батьками: ха-ха, надворі наче ніч, але чорта з два нас хтось спатки покладе! Ну так, це чисто їхний світ – на більшість ігрових станцій батькам вхід заборонено. Максимум через скляну стіну спостерігайте, шановні. Ну, то батьки “з горя” сидять і каву пють чи у вай-фаї порпаються – він тут кругом і без пароля. Я, звісно, своїх казявок одними не залишаю (головно з міркувань безпеки персоналу, ггг), але якщо у вас дитьо старше, то можете хоч і в кіно поряд звалити, воно вашої відсутності й не помітіть. А от дитячі переміщення якраз моніторяться за допомогою магнітів на тих самих браслетах , що видаються на вході. Така собі підписка про невиїзд без вашого відома.

Взагалі, для старших малих у Кідландії нереально круто – бо всі можливі майстер-класи, від випікання піци до майстрування прикрас, зібрані в одному місці. Не треба чекати на спеціальний фестиваль чи передріздвяний час там, аби печеньки навчитися ліпити – приходь і розважайся. Ціни несподівано демократичні, як для України, де все зазвичай в кілька разів дорожче, ніж “ у людей” по Європах. Так що мене трохи жаба давила, що моїм хоча би не по 4-5 років: бо там би був і автодром, і немає школи фотографів – є фотостудія школа фотографів (Кора-Кая айпадами фоткають тільки так, а от камеру ще навряд чи втримають), і стоматологія, і швидка допомога, і театр. В останній ми, до речі, могли би теж потикнутися – досвід виступів на сцені в них, завдяки фольк-студії, є. Зате потренувалися бути моделями – подіум, перевдягання, дефіле під музику для батьків доступно вже з трьох років.

Двоє старших хлопців, що приїхали з нами за компанію, спершу дуже сильно зацікавилися літаком. Його, кажуть співробітники, розпилювали по-справжньому, аби сюди притягнути не просто муляж, а реальний шмат салону і кабіну. Однак потім я вже зустрічала наших підліткових побратимів зі Словянська в уніформі міліціонерів. Доволі натхненно шукали якогось злочинця, питали у всіх жителів Кідландії, чи не впізнають мармизи на знімку. Сподіваюся, шукали ватажка сепаратистів.

Ще на вході нам видали карту, в котрій все було позначено – де який навчальний центр знаходиться, і куди ми можемо потикатися в нашому солідному віці 3+, а куди не варто.

(По секрету скажу, ми таки впросилися в декілька “дорослих” місць штибу школи пожежників чи згаданої телестудії – спробувати наш шикарний потенціал, хе-хе. Та й у студію творчості дітям, що звикли до занять із фарбою й пензлем, можна давати доступ, як на мене, без ризику того, що стіни разом з інструктором радикально поміняють колір))

Зароблені гроші можна на виході міняти на товар – сувеніри, іграшки чи ще щось -все по-чесному. Правда, мої пенсійний план номер один (Кора) і номер два (Кая) не надто великий капітал сколотили, але ж то тільки початок. Я більш ніж впевнена, що ми сюди повернемося – як мінімум, спробувати професії ді-джея й пакувальника молока. Як би там не було, я завжди щиро кажу: не важливо, яку професію виберуть діти, хоч письменника, хоч токаря, аби лише вони з нею почувалися реалізованими і щасливими. І містечка штибу Кідландії нам всім у цій профорієнтації хай стануть у пригоді.

Дитячий парк професій «Кідландія»
РЦ «Блокбастер» (2 поверх)
м.Київ, Московський пр-т, 34В
(044) 498-48-48
www.kidlandia.ua
http://www.facebook.com/kidlandiakiev