Бебi блог Ірени Карпи

Аби відсвяткувати закінчення літа, ми вибираємося в гори. Спершу з Кореною, для якої навіть купили дорожезну преноску (втричі дорожчу за мій найліпший рюкзак), а потім вже самі. Повище і на подовше.

З Корою вирішили піти на гору Хом'як. Бо відносно ж недалеко, можна йти на день, як усі матрацники (це ті, що підіймаються в лакових мештах, аби сфоткатися, бахнути горілки, лишити на горі пляшки від неї і пачки від мівіни і дюшесу для красоти), а можна йти і на два дні.

Другий варіант підішов нам більше, бо ж був тобі час і повтикати, і на корівок на полонині подивитися, і на конячок, і на пейзажі, кінець кінцем. Якщо додати до цього мирного спостереження Карму з її паталогічною любов'ю до живої природи, виходить красивий голівудський фільм із екшном.

Але це так просто все звучить - “помилуватися пейзажами”.
Ви до них спершу видеріться, коли переноска важить 3 кг, дитина 13, все це вивалено на бідного тата з хворим коліном, під ногами в тата слизько, стежка вузька, шістнадцять сумарних кілограм без перестанку рухаються й вимагають маму, паралельно цікавлячись, а де це баба поділася, і зверху апогеєм починає лити холодний дощ.

А ще варто зазначити, що напередодні поїздки ми з Норманом, як вжалені, ганяли київськими спортивними магазинами в пошуках правильного дощовика на нашу правильну переноску. І таки знайшли його, і дуже недешево. І ясно ж, що зібравшись в гори, я забула дощовик вдома вже в Яремчі... Добре, був із собою вічний плащ-дощовик грибника-пастуха. Великий, фіоетовий, за гривень десять, на завязках. Ним ми накрили Кору разом із переноскою і частиною Нормана. Відкриту всім вітрам частину Нормана сяк-так замаскували розірваним целофановим пакетом “Boss”. Гламурненько так вийшло...

Поки Норман мене ненавидів, мені й самі було несолодко: мало того, що мучить сумління, так ще й ті речі, що зазвичай розкидані трьома рюкзаками, тепер розкидалися на два, мій і Лєнин, бо ж третя, найсильніша, чоловіча спина зайнята Корою. Їй при цьому було цілком собі затишно: їде дитина, пісні співає, навіть не ривожить її той факт, що видимість під пластиком стовідсотково зменшилася. Багатий внутрішній світ - наше всьо.

Тож чи варто вам казати, що
- Норман дуже завзято поривався розвернути свої стопи на 180 градусів, туди, де припарковано нашу затишну теплу машину,
- я відчувала, що мамині слова про те, що мої дебільні ініціативи викликають в людей щиру ненависть, не зовсім плід конфлікту “атци і дєті”,
- Лєна (хрещена Корени) взагалі за голову бралася, бо їй, як істиній бодхісатві, нас усіх просто нестримно шкода.
- Карма собі бігла вперед, бо ж безвихідь собача. Куди довбанутий хазяїн - туди й ти...

Я у своєму житті багато гір пройшла. Мій середній гімалайський трек триває 2 тижні й має 150 км. Але цей, на попсову гору Хом'як, куди я вперше в житті підіймалася років у 14, ще в школі, видався одним із найважчих. Недаремно ж кажуть перевіряти людей саме в горах. І людей, і психологічні стани. Пам'ятайте, що в горах вилізуть всі образи, головні таргани і просто купа іншого “серпантину”. Того, думаю, переважна більшість і їздить в ол-інклюзіви. Від правдоньки життя подалі.

Зате коли вже все вилізе, закінчиться дощ, ви виберетеся на полонину, поставите намет і розкладете багаття або, якщо ви екологічно свідомі, зварите собі кави на газовому пальнику, життя має шанс налаштуватися.

Кора, апологет ай-падів і електронних стрілялок із вампірами (правда, Корі їх часто шкода і всіх зомбі вона називає ніжно, “дядя”), прийшла в неймовірний захват від панорами Карпатських гір. Бігала й кричала: “Вау!!!!” - традиційний американський вигук від захоплення природою і добре приготованим гамбургером. Дитина бігала полониною, показувала пальчиком на корівок і конячок і спровокувала старого гуцула, начальника полонини на безпрецедентне добро: наказав своєму хлопчику зібрати обкопаний намет у найзатишнішому місці і віддав місце нам. А ще запропонував дрова, молоко і сир для “цього студєнта”. В сенсі, для Кори, вигідно підстриженої під хлопчика з кучерявим ірокезом...

Ввечері Норман пішов до пастухів, бо якраз у 21:30 в корівок вечірні події - від слова “подоїти”. Там Норман вкотре викликав культурний шок своєї сутністю іноземця, що говорить українською. А заодно відро потримав, марлю і велетенською ложкою молоко в чані перемішав...

Апетит на природі чудовий, тож якщо ваші діти вередують - найпростіший спосіб занести їх на полонину й сказати, що якщо не їстимуть корисної каші, ви до кінця життя годуватимете їх пюре “мівіна”. Перші пару років їм навіть сподобається, гггг.

Все би кльово було під Хом'яком, якби не надмір людей. Бо ж наче й не матрацники, і з наметами, але ж якого милого ТАК серед ночі репетувати й горлопанити совєцькі пісні? Після кількох моїх красномовних виразів, щоправда, трохи вщухли. А наступного ранку хтось із тих невдалих гіпі таки поривався взяти реванш над нашою загрозливою групою з двох тьоть, одного дяді, бебі і собаки, а інший йому сказав, що ж то представники української інтелігенції вночі їх заткнутися ввічливо просили. Ну і в кого ще є право матюкатися, як не у класичного філолога?!

Зранку ми з Лєною ще видерлися на вершину Хом'яка, а Норман із Корою й Кармою дуже мудро не полізли. Бо, по-перше, надто круто й важко для чтирьох лап і хворого коліна було би спускатися, й, по-друге, забагато було любителів природи на квадратний метр панорами. Попсувато, коротше. Полонина нам сподобалася більше, а який смачний там був сир!.. Бракувало лиш французького бордо 2006-го року. Закарпатський коньяк, собацюра, всі останні рази траплявся жахливо палєвний - тупо спирт, фарбований чайком. Такий максимум на розпал багаття йде.

Зате на Чорногірському хребті ми відірвалися по всій гурме-програмі... Тільки от дітей нам мама з собою не дала. Трохи завдовга відстань вийшла би.

Так що, як надумаєте в гори піти за умов бабиного літа - маякуте. Продам вам свою переноску за недорого:)