Бебi блог Ірени Карпи

Яке ж воно щастя, сидіти, як у старі добрі часи, з компом перед величезним вікном із панорамою дахів і пагорбів. Десь внизу гавкають собаки в кожухах (зима ж надворі), їдуть машини, шумлять фонтани, а згори світить сонце. Ех, як напишу зараз! (Головне, як жінці Лота, не обертатися: бо позаду кухня з недовиваленим сміттям, недомитою говерлою посуду, недоскладеною дитячою торбою для прогулянки...
ВОНИ вийшли з татом надвір 3 хвилини тому...

Ви спитаєте: а чого-то ти в садок дітей не запроторила чи няні не віддала? Бо садок на 1 шт. дитини коштує 450 євро за місяць (5 днів на тиждень з 9 до 17), а няня для двох - 12 євро за годину, плюс нянін транспорт... Ну, з іншого боку - коли ще швейцарка на українців покарячиться, а не навпаки?
Як бачите, регулярно віддавати дитну на поталу чужим людям виходить накладно, не дивлячись на всезагальне каталанське дітолюбство: зупиняються, питають, чи то у вас близнюки-хлопчики і чи ви з Америки, і чи дуже вам важко зараз, але чи знаєте ви, що далі буде дуже легко. Ну і беруть ваших дітей на ручки в ресторанах, коли вони верещать дурними голосами, і дурачаться з ними в метро абсолютно безкоштовно.

Взагалі-то це мав би бути пост-різдвяний блог.
В тему до подачок Санти скажу: Корина шоколадна історія триває.
Завели Кору в чілдрен-френлі шоколатерію, де всі люди хором пють гарячий шоколад, закушуючи органічними морквяними кейками.

Шоколадом враз були захаркані всі навколишні відвідувачі - Кора пчихнула, що, втім, якось не дуже вплинуло на обсяги їх умілєнія моїм цвєтком жизні.

Вони тут перестають умілятися тільки тоді, коли дитина починає істошно "вопіть" ( нема в моїй мові відповідника, вибачте), а батьки нічого з цього приводу не роблять. Важко, видно, уявити пересічному дітолюбу, що оцей ангелок реве та стогне в себе у візку вже другу годину, і те, що ти його погодував, переодягнув, перевернув, купив книжок, фарб, пончиків та інших звірів, його не сильно-то шкребе, бо йому тут і тепер треба: на ручки, на проїзджу частину, під кожух санта-клауса, на вітрину з порцеляною, в клітку до мурахоїда в зоопарку. Хух.

Так от, я ж про шоколад. У Барселоні попід Різдво прийнято начинятися торонами - такими товстецькими плитками солодощів. Різновидів є маса: від яєчного (застиглий у віках гоголь-моголь), марципанового, фісташкового, кокосового, трюфельного, ромово-родзинкового, шоколадно-ліщинового до вишнево-віскового. Вчора я купила мигдально-яєчний, апельсиново-шоколадний і ромово-шоколадно-родзинковий, такий собі родич цукерки “ромашка”. Дали, ясна річ, по шматочку й Корі спробувати. І, якщо випустити всі сльозо-ревливі подробиці, повязані зі щоденним укладанням, за кілька годин лягли спати.

Зранку Кора встала, трохи погралася, облишила спроби набити Кайю по обличчю (Кайя задалеко на ліжку лежала), пішла в інший кут нашого оупен-спейс помешкання, і затихла. Спейс цей, може, й оупен, але все одно є кут, котрий не видно через перестіночок із гардеробом. Норман, вийшовши з ванної, поцікавився, де це наша старшенька, і чого її не чути. Золоте правило: якщо ваша дитина безшумна, вона точно в якійсь халепі. Ну і ясно, що картина рєпіна постала та іще: Кора, тихцем дожерши всі торонові залишки, переможно постала серед кімнати, вимащена в шоколад по самісінькі вуха.

Спершу я не на жарт злякалася: накрасти стільки шоколаду! Це як із Кармою колись було: півночі її мучило сумління з приводу залишеної нами на низькому столику пачки з “фереро роше”, так що вона очманіло сиділа в темряві, зважуючи всі “за” і “проти”, а на ранок ми не могли зрозуміти, чого вся собака покрилась червоними плямами і сумно лежить на землі, аж поки не знайшли пожовані шматочки золотої фольги, запхані під диван... Слава Богу, Кора не встигла дістати торони з коробок, а утилізувала тільки те, що лишалось нарізаним на тарілці. Бо інакше загребли б нас соціальні служби...

Останнє Різдво в Барселоні

Не буду брехати, що ми наварили куті і насмажили коропів, але зато поїли пісних вєтнамських макаронів із тофу й креветками попід церквою Сан Хоан у Грасії. І перед тим зводили дітисьок на процесію Рейс "La Cabalgata de Reyes Magos" - в Іспанії дуже пишно святкується день приїзду королів-магів до немовляти Ісуса.

Дорослі й діти пишуть на красивих листочках свої захланні побажання щодо подарунків, і передають співробітникам королів у велетенські сачки, а відтак всім на голови сипляться карамельки. Чисто як у нас на весіллях. І діти за ними кидаються незгірш за наших - десь так, наче не їли тих цукерок ніколи.

Кора весь час діловито просиділа, спостерігаючи парад, у тата на шиї, а я взагалі в якійсь сраці, тобто, в усіх за спинами, тримаючи в одній руці 8-кілограмову волаючу Кайю, ногою підпираючи наш візок для близнюків, аби не перекинувся, й жалюгідно задираючи іншу руку з фотоапаратом (теж нелегеньким), щоби сфоткати бодай вершечки того параду... При цьому, здається, я раділа більше за всіх.

Фото позичили тут

Королі собі пройшли, з усіма бутафорськими подарунками й живими музикантами, танцюристами, акробатами, вогнями й ліхтарями, і діти вже почали милитися додому, куди, за їх дитячими підрахунками, вже мали доставитися бажані презенти. От тільки замикали професію найцікавіші, як на мене, персонажі:

пелехаті, чорно-червоні, смішні доставники Carbo - вугілля. Спеціально для нечемних дітей. (В нас Миколай практичнішу річ приносить - ломаку...) Як ви думаєте, до кого додому попруть ці всі мішки вугілля?.. Правильно до нас. І житєлі Донбаса тут зовсім нє прі чьом).

Зі святами вас. Хай ваші діти будуть янголятами з зірками в лобі.

Пришлете мені фото.