Бебi блог Ірени Карпи

Є така буддійська притча про двох чоловіків, що прийшли до мудрого лами питати поради. Перший був бідний невдаха, що ніяк не міг завести родину. «Що робити?» – спитав він у лами. «Ліпше піди в монастир», - посміхнувся старий. А другий чоловік був щасливий, багатий і добрий душею, хіба що втомився від того, що життя його не мало особливо глибокого сенсу. «Я хотів би піти у монахи», - сказав він. «Е, ні, - засміявся лама, - тобі треба одружитися і народити багато-багато дітей!»

Отак от чогось воно буває. Я не схильна трактувати ні коанів, ні притч, тим паче, тут і так усе прозоро. Просто кожне інтерв’ю останнім часом містить інтегральне питання: «скільки має бути дітей у щасливій родині?». Так, наче я для себе вивела якийсь алгоритм щасливого життя і по ньому шарю... Відповідь у мене завжди та ж сама: «Стільки, скільки не заважатиме батькам почуватися добре в сенсі психологічному й економічному». Бо комусь і трьох дітей мало (мріяли про мобільний дитсадок з дитинтства і енергія зашкалює – знаю таких), а для когось і одна дитина проблема. Тут уже все індивідуально. І, що найстрашніше, геть нелегітимно казати оце мамине-бабціне «Раньше нада думать було». Бо в справах із дітьми воно тільки так: поки не спробуєш, не взнаєш.

Я вже не такий псіх, як років у 18-20

Я завжди казала, що дитину має право заводити тільки зріла особистість.
І що ми маємо?
Чи можу я сказати про себе, що я такою є? Навряд чи. Безумовно, я вже не такий псіх, як років у 18-20, я не лізу бити пики людям і не вибиваю ногами дверей через те, що не можу знайти улюблену футболку й піти в ній в університет, а все ж у мене, як і в більшості смертних, лишається бісова купа нерозв’язаних психологічних питань.
І, коли дратуємося на себе, часто виливаємо роздратування на близьких: батьків, чоловіка, дитину, собаку...
А так же, як казали в дитинтстві, не чесно.

В чому різниця між моїми вагітностями

Друге за частотою питання інтерв’ю – в чому різниця між моїми вагітностями.
Так, наче я вже просто вагітний аксакал, муха-дрозофіла й інженер чєловєчєскіх душ одночасно.
А я знаю, в чому різниця і чого такого мудрого сказати?
Другі пологи, кажуть, мають бути легшими. Так само, здається, легше переносяться ці другі 9 з зайвим місяців. Спина, приміром, цього разу не боліла, не було гіпертонусів, обійшлося без уколів та інших болючих как. А от подорожувалося назагал менше. Тільки не через вагітність, а через наявність старшого нащадка. Совісно нам було перед людьми в літаку за ймовірні звукові атаки.
Я сама в юності повбивати готова була мамашок, що не годні заткати своє чадо на радість ближнім.
І що тепер?
Отак мені і треба.

Правда, Боженька нас під кінець пожаліла і таки відпустила в ці декретні канікули. Явилась Боженька моїй мамі в Карпати і сказала: «Леся, подивись за Корою, хай ці волоцюги з’їздять, куди треба, нову внучку тобі привезуть!» І мама погодилась. Хто ж із Боженькою сперечатись буде?..

Гори ніхто не відміняв. Гори – моє все

І як першого, так і другого разу тягну я своє пузо спереду, а наплічник ззаду, аж до останніх днів вагітності туди, де красиво, високо, є орли і нема людей. В наметі, доречі, спати чогось за другим разом легше було. Я навіть не тягла з собою в Карпати подушку-ковбасу, спала на Кармі. Вона теж ковбасоподібна. А от під Монбланом вже з подушкою була. Буржуазні забаганки. Франція як не як.

Пика ж у мене як була в красивій пігментній мозаїці першого разу, так і розцяцькувалася за другим. Ще щедріше – бо Барселонське сонечко то не Берлінський туман. Зрештою, подивіться самі, фото в додатку. Для порівняльної таблиці.

Хух. Не знаю, чого я так серйозно все почала тут. Просто, як сьогодні жалілась знайомій, жила собі все життя без дітей, а тут – на тобі, відразу двоє і собака, а яку коляску їм на трьох купити, хто зна...

Ну, просто йдучи щодня на йогу в районі Ґрасія, я вже вивчила напам’ять весь асортимент дітло-мотлоху з довколишніх крамниць, а все одно експертом не зробилася. Так що, любі читачі, коли заведу дискусію в коментах на предмет «що брати, де й по чому?!», не кидайте мене напризволяще в пащу консюмеристського хаосу.

Йога з іншими пузячницями

Йога в Барселоні особлива. Мало того, що напруга значно менша, ніж у моїй київській йога-студії (хоча і там все було ніжно, а порівняно з тутешньою то просто курс спецназу був), так ще й заняття проводить француженка іспанською мовою... Важкувато буває розібрати гібриди слів. Зате ми тут разом з іншими пузячницями співаємо-танцюємо, ніхто нічого не встидається, і взагалі ступінь відкритості вражає.

Коли лінь пертись на заняття на метро й не помагає стимул «я ж заплатила наперед», можна поклястися собі позайматися вдома. Деколи совість таки не дає тобі її надурити: давай йог, йогани свою лінь!

Йога по-моєму (тільки ви нікому не кажіть, бо мене не пустять більш ні на які порядні курси) – це дихати, тягтися і робити всякі-різні асани, спокійно пожовуючи при цьому, наприклад, ковбасу. Не робіть так, це негарно і неправильно. Хоча ковбаса, буває, сповнює натхненням так, що ніякій яблуні в цвіту не снилося. І йога для вагітних – це не йога для нормальних, коли не можна їсти за 4 години до заняття і взагалі слід бути просвітленим вегетаріанцем.

Але ж ліпше хоч якась йога, ніж ніякої, і ліпше побрести у парк, ніж валятися весь день у ліжку (я це пишу, сидячи в півп’ятої вечора в трусах за комп’ютером зі скромним відерцем морозива на столі... але чесно збираюсь у парк! На пікнік, правда... Ну, не можна ж такого допустити, що з першою дитиною набрала 10 кг, а з другою тільки 7,5! Втім, тут йога й порятує (може) – минулого разу вже через 2 дні після пологів я знову важила свої рідні 48).

При всьому моєму скептицизмі й психологічній незрілості (а ще при підірваному темпераменті) таки мушу сказати, що йога – то більше, ніж підтримка фізичної форми. За рахунок чи то правильного дихання, чи то релаксації, котрої собі в звичайних умовах жінка дозволити не може (ну не ляжеш же ти тюленем на підлозі в офісі, бо так треба для здоров’я! а даремно...) всього за годину заняття почуваєшся, як... (хотілось написати „як після хорошого кокаїну”, але то вже ващє медицина ім.Фройда) як після доброго глибокого сну і приємної розмови по пробудженню. Десь так. Свіжо, бадьоро, нероздратовано. Головне – підняти дупу і таки позайматися.

Отака от пропаганда. Гм. Ще трохи, і я серйозно замислюсь над тим, аби відкрити свою школу йоги для наглих і лінивих вагітних. Ви приходьте, якшо шо. Досвіду в мене ого-го вже скільки. Спитайте в журналістів. А ще я чай добре вмію заварювати. З неабиякими пундиками.