Бебi блог Ірени Карпи

“Всі діти як діти, а в мене бандіти...” - універсальна крилата фраза. Підійде для будь-якої вашої знайомої - ідеальної мамачькі, жени, гурман-кулінарки і педагога з великої букви “Пе”. Ви ж не заглядали за її закриті двері... Так що хай не розказує, що її хлопчики - ангелочки, а ваш оно знову всіх в пісочниці камазом відлупив...

Ну от я, наприклад, і не приховую, що мої діти - ті ще гангстери і хулігани, хоч їм і трьох років нема, навіть в сумі... Тільки от бандітки вони різні.

Кора - стріляє очима, Кая пре напролом. І при цьому Кора більш пацаняча, а Кая - тьолочний танк.

Кая, 8 місяців

Знаєте, що мою молодшу дитину в її 7 місяців цікавить у мені найбільше?

Правильно - дамант у мене на шиї, весільний подарунок татуся. Недаремно ж я тоді в “Тіфані” таки піддалася расточітєльності й, окрім обручки, погодилася на підвіску. “Бо ж ви то і дочці, і внучці передасте!” - переконала мене продавщиця, саме не знаючи, як скоро мені доведеться здійснювати цю передачу. І не дочці і внучці, а дочці і дочці, (та й то відлуплять одна одну, хоч і там і там брульянти в одній ціновій категорії)...

Так от. Тьолочну Каєчку цікавить діамант від “Тіфані” і... бірочка на постелі від Соні Рікель. Уявляєте таке? Сидить собі дитина в мами на ліжку, грається своїми тріскотливими й кольоровими брязкальцями з навчальним ефектом, і тут раптом на тлі блакитної постелі їй в очі трапляє цілком непримітна, чорна, ніяка бірочка з сірим написом “Соня Рікель”. Каєчка кидає все і починає хвилин двадцять зосереджено гратися бірочкою...

Ще Каєчка любить... керувати авто і не любить фотографуватися. Лєна, Корина хрещена мама, називає Каю “дружина дипломата” - любить ця особа дорогі красиві речі і зовсім не любить публічності: від камер відвертається, правильні очі не робить, зате однаково свого добивається - пронизливим ультразвуком, помноженим на якісь специфічні мозкові хвилі. Такий апіл ви не зможете проігнорувати й зайвих пять хвилин. Прибіжете і Каєчку на ручки візьмете, і будете дякувати долі, що вона заткалася.

Корена, 1 рік 7 місяців

А от Кора не така. Кора пряма, як двері. Кора робить те, що хоче, і коли хоче.
От були нещодавно у бабусі й дідуся в Яремчі. А там така собі копанка є, камінням обкладена - там деколи коропи живуть, перед тим, як їх зїдають у гуманний пісний день - пятницю. Мій московський приятель Гріша сидить із Каєчкою на качельці, читає Жадана, Каєчка чинно йому допомагає: не верещить. Жінкам дипломатів так і пристало: мовчи, поки мущіна вєщь читає, созєрца природу! А Кора тим часом задом-задом підходить до камяної заглибини з водою.

Кора, - кажу я повчально, - дивися, куди йдеш. Бачиш там басейн? Ямка? Водичка? Високо - метри півтора! Там ямка, водичка, буль і смерть!
Кора глянула на ямку, на водичку і на сестричку на гойдалці. Відтак крихітний пухкий пальчик показав углиб копанки:
Кая!

От тобі й на. Ми оніміли.
Воно, канєшно, може співпадіння, бо дитина тільки вивчилась казати слово “Кая”, а може цей злочинний супер-мозок знайшов експрес-метод позбавляння від конкурентів!

Але от що Кора робить геть “ні па панятіям”, так це на ничку цупить Кармину їжу з миски. Сухий корм - не солений, не солодкий, ніякий. Але ж у дітей і тварин один принцип: треба комусь іншому, значить терміново треба і мені. І давай лвзити в пакет із катишками й набивати собі повен рот! А коли вже мене це достало і пакет опинився на холодильнику, давай лазити прямо в тарілку, видирати в Карми з рота, що встигається. А що Карма гарчить, то можна трохи почекати - все одна вона своїм гіпопотамистим хлібальцем все не визбирає - і доїсти вже те, розмочене слюнями шарпейними. Ну і коли врешті решт і тарілка опинилася на холодильнику, на зло рідній матері, що, між іншим, ночей не доспала (у фейс бук втикала, якщо чесно...) можна просто розталяпити собачу воду з іншої миски по всій кухні й коридору. Весна прийшла, дощик принесла!!!

Ех. Ви мене розумієте?..

П.С. Якби не було няні, я би вже висіла просто на березі в нас за вікном. Догори дригом. Співала би яку-небудь сумну протяжну пісню й пильно дивилася в очі перехожим.

Порада від матері 2 дітей. Якщо у вас нема няні

...Якщо у вас няні нема і ваш домашній хелл атчаяної дамахазяйки давно вже перескочив позначку “апофігей!”  і вам у світлому намірі прибрати квартиру (розпакувати речі, видерти лице меншої дитини з-під чорного маркера в руках старшої, домити посуд) не допомогли навіть крайні методи релаксації, чого би, курча мать, не послухати музику?!..

Гляньте на увесь свій триндець оком кінематографіста, оцініть ситуацію з висоти польоту гелікоптера і підсильте саундтрек чим-небудь ностальгійним, із ранньої юності. Емінемом, наприклад.
Нас от сьогодні вперло. Реп зі шваброю вдався ліпше, ніж лєнінскій суботнік. Хата як була в рейваху, так, в принципі, й лишилася, зате під музичку ми сяк-так дозамітали, одночасно погралися в схованки і ловки, натанцювались до упаду і були, як не дивно, щасливі, як коні невинні.

Закінчилося ж усе піснями дитинтства коро-каїних бабусь: Пінк Флоїдом. Тільки тепер я вже слухаю канонічне We Dont Need No Education трохи з іншого боку, і мені щиро шкода старого знервованого вчителя, що ганяє у Вічності за рудим малим покидьком, благаючи його зїсти мясо під загрозою депривації пудингу...

Добре, що я не стала педагогом. І добре, шо у мене є тільки фото-ружжо:)