Кора і барабани. Будні Бебі-Бума.

25.04.2011, Ірена Карпа

Одного разу стало ясно, що наш бебі-бумчик став нудитися. Надоїло бути сталбавой дварянкай їй. Захотілося нових розваг.
От накачали дитині мультиків. Гарних, кольорових, розвивальних...
«Бебі Ейнштейн» і «Літл Ейнштейн». І там, і там про звіриків, дітей, циферки і класичних композиторів.

Одна біда – всі ці класичні композитори з їх безсмертними творами представлені за допомогою оркестру дитячих пікалок – у вас теж такі є, з писклявим восьмибітним звуком. (В електронній музиці пару років тому був супер тренд. Ну, всіх же ностільгія за грою «Маріо» підмучувала?)

Так от весь цей восьмибітний Бах і погремушковий Равель дуже швидко довели Корену до цілковитої апатії і, як наслідок, наштовхнули на винайдення своїх власних ультразвукових частот. Діти такими легко роблять трепанацію черепа, тому з батьків, хто намагається попрацювати, почитати чи й кіно подивитися. Про сон я мовчу.

Описаний писк не значить «Я голодний», «Я хочу спати» чи «В мене болить живіт».
Писк цей здійснюється зі свідомим виразом обличчя, живими очима і перекособоченим ротом. Від вредності.

дитина протестує і пищить

І що би мені не казали всі педагоги і експерти з дітовиробництва, ясно одне:

ВОНО, БЕБІ, ВРЕДНЕ!

От йому скучно, так що нічого й вам розважатися з вашими газовими плитами, пилесосом чи компом з роботою. «Сюда мінє, паяци!» – закричало би бебі, якби виходило за рамки «ба-ба-ба» і «да-да».

Що ж, Ейнштейн не заканав.
Накачали старих неполіткоректних мультиків про Багса Банні. Чорно-білих іще, з безнаказаним зображенням Ганцеля і Гретель, як двох тлустих німецьких дітей, що жадно напихаються бабо-ягівськими пундиками і приговорюють, сито відригуючи: «Йа-йа, даст із фантастіш!»
Кориної цікавості стало трохи на більше. Це навіть при тому, що мульт ч-б.

А потім прийшов наш тато і включив собі в навушниках чийсь живий концерт на you tube. І дитина, як солдат під команду «рівняйсь!» відвернула голову від свого екрану на його, і так і дивилася, заворожено, цілих десять хвилин просте... барабанне соло. При чому половину його дивилася під звуки свого мультика.

Заворожувала її ритмічність рухів чи ще щось інше, сказати змогла б тільки Кора. Але то за умов, що виросла би генієм і згадала би себе з віку п’яти місяців.
Так що я, здається, придумала прийнятний спосіб: повернула їй її «Ейнштейнів», тільки включила замість восьмибітних пукалок альбом «Рамштайн» як саундтрек.
І – слава баварським комбайнерам – все спрацювало! І працювало нормально, поки була активна, агресивна музичка.
Тільки якийсь ліричний відступ – дитина протестує і пищить. Отак от.

І вір після цього людям, що тулять вагітним жіночкам Моцарта, мовляв, його дітки страшно люблять. Тут все, як на мене, подібно на історію з інформаційним полем на прикладі «зарядження води». З якою емоцією ставиться до певного звуку, смаку чи запаху мама, те передається через (омніотичні води, мозкові хвилі, капронові колготи – потрібне підкресліть) і її дитинчаті.

Так що якось очевидно, що може присипляти немовля, котре все своє райське (внутрішньоутробне) життя провело з мамою на рок-концертах (де мама ще й співає і скаче, бо ж то її концерти), в машині з голосною музикою і просто в шаленому русі. Явно не Моцарт, при всій моїй повазі до класики. І, навіть не Лятошинський – від нього в бебі злегка апокаліптичні думки. А от під яку-небудь стару «Нірвану» чи, прости Господи, «Джетротал», який і мама-то не слухала, бебі Кора вирубається в секунді і спить собі мирним рівномірним сном.

А потім вияснилася жахлива правда жизні ще одна: Кора таки фанат барабанів. Взявши її з собою на репетицію QARPA, я отримала культурний шок: моя невиспана і вередлива дитина сиділа всю годину, як зайчик, спостерігаючи, як барабанниця б’є палочками по тарілках і гупає ногою в бас-бочку. А коли Оля закінчила грати, Кора дивилась на неї зачудовано, як на новоявлене божество.

«От би й моя Майя так... – зітхнула Оля з приводу своєї дворічної доньки, - а то тільки і хоче, що заскочити зненацька на голову і забрати в мене палочки. При чому, якщо їй віддати одні і взяти собі інші, вона зразу ж хоче ті, які в мене з’явилися». А шо? Хазяйська дитина росте!

П.С. Відразу позбавляю бажаючих дурної роботи в можливих коментарях.

1) А нє пробавалі пачітать рєбьонку?
2) А картачкі Домана?
3) А паіграть новимі ігрушками?
4) А парвать бумажку і кульок дать пашелістєть?!
5) А визвать клоуна із Мак Дональдза?

Чесно: пробували всьо, крім клоунів. Їх я боюся з дитинства...
Ой, може, в цьому і є педагогічна проблема?..:)

 

Записи

Профіль

Отримувати записи на email?