5 нянь і бебі-сітерок моїх дітей

17.04.2012, Ірена Карпа

няня
Нещодавно відповідаючи на інтервю одного дніпропетровського видання (інтервю мало на меті промоцію концерту QARPA, а зїхало, як завжди, на тему “муж-дєті-плани”) взанла таке: “Вся Москва не так давно була завішана соціальною рекламою зі слоганом “Ваши дєті растут пахожимі на няню”. Питання було, відповідно, чи не боюся я надто частих контактів дітей із няньою і все таке.

Батьки зриваються

На що моя відповідь була “Заплати няні - зеконом на психоаналітику дитині, коли виросте". Бо батьки (а надто ті, котрі ще чимось зайняті і чогось хочуть, окрім як вити сімейне гніздо) так чи інакше втомлюються, стикаються з якимись дратівливими факторами зовнішнього світу і, хочуть чи не хочуть, зриваються на дітях. І якими би буддами вони не здавалися оточуючим, це все дуже часто виявляється маскою, мовляв, у нас се “ком іль фо”, не те що в вас. А якщо втримують себе в руках і не верещать на дітей, то точно зірвуться на людині, котру ще кілька років тому шалено кохали і кликали заміж (чи там женитися, чи жити разом і заводити дітей).

Ідеальні батьки існують?

Звісно ж, виважені, психологічно зрілі, нормальні дорослі батьки існують. Вони
- відмовляють собі у своєму вільному часі,
- займаються дітьми і лише дітьми, бо це була їх мета в житті.

Або примудряються розтягти добу до 48 годин
- і знайти ще час на улюблену роботу,
- кохану людину,
- друзів,
- кіно,
- каву,
- читання книжок.
Або такі, що організовують свій час, як  супер-машини,
- і діти в них сплять за годинником,
- і чоловік за годинником дарує діаманти,
- а вона йому смажить за це катлєти, як мама у дєцтві.
Є. Тільки у блоговій реальності Попелюшки. З великого початку “Попа”.
А в живу я таких не зустрічала.

Реальність

Як правило, тато звалює всю діто-відповідальність на маму, а мама зітхає:
“ну так, якщо б я і пішла працювати на свою креативну роботу, то всі зароблені гроші довелось би однаково віддати няні..”
І сидить мама вдома. І втрачає креативні навички, і страждає від нереалізованості, і починає  відгризати татові голову...

В той час як няня займається вашими дітьми професійно. Професійно ж не кричить на них, не дратується, не лупить і не каже: “відстань від мене-в мене робота”. Бо діти - то і є її робота.

Звісно ж - няня це не панацея і не завжди леді-ідеал Мері Попінс. Хоча таку, звісно, кожна маман намагається знайти: певні світські не дуже левиці ген аж по сто співбесід проводять, перш ніж на комусь зупинитися... Ото ж мають час і натхнення.

В моєму випадку все якось стихійно відбувається. Я взагалі фаталістка по життю, і довіряю долі. А деколи - рідним і близьким, котрі ту долю мені напарюють. Давайте розповім трошечки про всіх пять нянь і бебі-сітерок, котрі були в моїх дітей з часу їх народження.

Няні і бебі-сітерки моїх дітей

Майва.
Французька (пардон, бретонська) перша Корина бебі-сітерка.
В малому селі коло Атлантичного океану, де ми трохи жили в гостях у друзів після народження Бандіди-1. Бути на океані, в країні найкращого вина і не поїхати жерти карпаччо з розе д'анжу на скелях - смертний гріх.
Зазвичай ми, звісно, брали з собою малявку в рюкзаку, але тут погода була так собі, та й свободи захотілося. Того і викликали супер-дівчину по 6 євро за годину за тьрох дітей. Правда, дівчині всього 17 було, духалась вона жахливими солодкими духами, і ними потім штиняло немовля, а ще весь час сиділа в СМС-режимі телефону. І пес із ним, якби писала якомусь бойфренду, а то ж нам строчила:
“Вона плаче. Що робити?” відтак за 5 хвилин: “Вона далі плаче”.
І так от до плюс безкінченності...
Самі розумієте, як непросто гуляти в такому режимі. Особливо, коли ти, плюнувши на весь туризм і релакс, таки повертаєш додому і в тебе у страшній зливі ламається машина... Ех.
Зате ж легенда для дітя яка: твоя перша няня була француженка.

Няня Маня.
Рекомендована моєю рідною бабусею - дочка її колишньої співробіниці, “в Москвє работала”.
Перебирати харчами тоді не було часу - роги материнства росли з катастрофічною швидкістю, переманили Маню (тьотю за 45) до себе, махнувши рукою на суржик, бо ж таки із Черкас родом тіточка. Тільки ж от пост-совєцкій дискурс тяжко людям вдається витерти. І якщо я вже ладна була спокійно терпіти, що Маня мене називає на “ти”, тоді як я її на “ви”, то пісеньки з радянських мультфільмів, запущені з мобільного, я пережити не могла. Довелося не один раз повторювати, щоби їх перестали вмикати, аж поки з моєю думкою хоч трохи почали рахуватися.
Людині​ радянської закалки, котра, втім, чесно тобі заявляє про свою мотивацію роботи з твоїми дітьми, “Я - заробітчанка, і мені всьо равно, аби лиш платили”, важко даєтьс​я поважати роботодавця вже через те, що роботодавець:
а) значно молодший;
б) ввічливий;
в) демократичний.
Ну от ні за що собі не можу уявити, що би то мені мало впасти на голову, аби я себе вазамніла бариньою і заставила, як попередній, московських “хазяїн” (теж, доречі, черкаського) походження, сапати безвідказну Маню пятнадцять соток полуниць. Без жодної доплати. Але ж таких як він, чєлів, їх “уважают”, а таких як я, буржуазних бандерівок, то не зразу ясно, як сприймати.
Такому роботодавцю, як я, можна ще й повказувати, що він щось не то робить, не поважати те, що роботодавець працює вдома за компом і його смикати з будь-якого приводу, і ігнорувати його культурно-освітні побажання щодо його дітей. Себто - ти за двері, няня - за російську мову і пісні в жахливій якості...
При цьому вся технічна робота - годування, миття, прибирання пилу тощо - вона все ок. Це я так, випереджуючи ваше питання, чого ж ми все-таки співпрацювали.
А чого перестали, теж скажу: Кора отруїлася казна-чим, і няня, замість подзвонити в швидку, обривала телефон мені криками: “Ану давай бігом додому!!! Кора сазнаніє тєряєт!!!”
При цьому я чорті-де, на другому кінці міста... Мою пропозицію дзвонити в швидку вона спершу чогось відкидала, бючись в істериці, бігти до сусідів по допомогу встидалась також, при цьому чогось металась сходовою кліткою, коли я таки приїхала, випередивши аж дві швидкі, котрі прислали вже, вочевидь, на моїх два окремих дзвінки... З Корою, слава Богу, все в результаті стало ОК, підозрюю, що траванулась вона якимось сирочком, дуже правильно збереженим у “Сільпо” (навряд чи вони візуалізують дитину під капельницею, коли вирубають для економії холодильнички чи перебиваючи дату вжитку - всіх секретів вигадувати не буду, просто знаю, де купувала супер-продукт-”тьому”).
Няня сама передзвонила  і сказала, що після ТАКГО в нас працювати не буде. Що було дуже мило з її боку, зогляду на те, в якому я стані повернулась додому, проводячи безсонні ночі коло немовляти під капельницею в лікарні...
Зайві сантименти, втім, не завадили жіночці доволі скоро передзвонити, аби прийти забрати свою зарплатню за той злощасний день.

Няня Іра.
Коли в нас зявилась містичним чином няня Пані Іра, я зрозуміла, що Маня канула в лєту не просто так. Бо, що називається, дві великі різниці. Жодного тобі міазму Совка, дуже інтелігентна людина, знається й на хімії, і на українських піснях, віршиках і лічилках, українська її природньо бездоганна, бо няня родом із Тернополя. При ній Кора навчилася говорити слово “няня”. Та й няні Ірі вдається неможливе: вправитися аж із ДВОМА моїми монстрами і ще й залишити по собі в хаті затишок, чистоту й хорошу енергію. Тьху-тьху-тьху, одним словом:)
А зявилась вона сама: подзвонила на номер менеджера з сайту www.irenakarpa.com, подивившись по ТСН сюжет про те, що задумана нами няня-тибетка ніяк не може отримати дозвіл на роботу в Україні.

Няня Летиція.
Няня-швейцарка, котра працювала в нас у Барселоні. Недовго, прямо скажемо, працювала, бо такси за послуги мала... е... швейцарські. 12 євро на годину плюс оплату її транспорту до вас і від вас. Так що який-небудь короткий похід на концерт нам із чоловіком влітав у 40 євро тільки так. Мені стало жадібно і наступні концерти ми вже тягали дітей за собою, роблячи страшенно щасливими наших і так нечисленних друзів. Зато в Кори і Кайї тепер один-один: на ту працювала француженка, на іншу швейцарка. Не кожного дня не українці працюють на буржуїнів, а навпаки, правда?..

Няня Оленка.
Так як Няня Іра має, окрім нас, ще іншу роботу, а ми, через нестабільність свого геополітичного становища, не можемо їй запропонувати гарантованої зайнятості на кілька місяців уперед, по приїзді з Барселони мене забила паніка: шо дєлать?! Няня може в нас бути тільки вечорами, а вдень мене пропоустять діточки через мясорубку. Тут-то мене і врятувала давня знайома, в котрої на різних роботах працювала “одна толкова дівчинка”, котра обмовилась, що хотіла би працювати з дітьми. Дівчинку мені знайома делегувала і.. якось так воно пішло-поїхало.
Оленка, без заповітного “досвіду роботи” (а звідки його брати, цікаво, якщо всі ВЖЕ вимагають той досвід при першому ж прийомі на роботу?) абсолютно спокійно, за дві спроби навчилася міняти памперси й готувати нехитру дитячу їжу. Ну і читати книжки, українською й англійською, а ще тримати дітлахів занйятими чимось іншим, ніж вилізання мені на голову й видирання компа з рук, неї якось у природній спосіб виходить.

Так ми зараз і живемо - з двома нянями, що приходять Оленкою та Пані Ірою.

Що я можу порадити вам у виборі вашої няні?

Довіряйте інтуїції. Якщо ж ви людям в принципі не довіряєте, чи там надивилися жахлиих репортажів чорнушного ТБ, то вішайте, звісно, веб-камери і наймайте приватних детективів на вияснення всієї “паднаготнай” вашого працівника. Ваше право. 

А як на мене, то які б там критерії підбору не були, любов ваших дітей, їх радість від того, що няня прийшла - це найкращий тест для вирішення проф-придатності няні.

Записи

Профіль

Отримувати записи на email?