Бебi блог Ірени Карпи

Так-так, ламаючи один за одним мої бойові компютери, дітки роблять мене витривалішою.
Фіганули нет-бук “Asus”? - Добре, буду матюкатися на продукцію “Мас”, вкотре плутаючи на клавіатурі розташування “и” та “і”.
Пішов “спати” “Mac Book Pro”? - Ми не засмучуємося, ми ставимо “Linnux” на останній з могікан, недоїдений вірусами вістовий “Asus” Duo P8400 і намагаємося тішитись життю...
Якщо загине і ця махіна, в мене завжди лишатимуться ручки і блокноти, я не горда. А якщо таки вдасться забрати з ремонту Макінтош і Нет-бук, влаштую між ними пара-олімпійські ігри...

Ви памятаєте, як колись пишалися собою, навчившись вимикати комп’ютер не просто натиском на кнопку, а так, по-правильному, через панель завдань?.. Я - памятаю.
Це було десь приблизно в той же час, як я нарешті повірила в існування Інтернету, уявивши собі довжелезні труби, в яких під морями й океанами живе протягнутий силіконовий кабель...

Питаю себе: чи задаватимуть мені мої діти питання на тему “а як воно всьо, мамо, працює?” чи ні. Бо наразі в них виходить розібратися з усією орг-технікою значно природніше, ніж у мене.
От взяти, наприклад, I Pad. Знаю багатьох батьків, котрі у повсякденному вжитку мають таке: “Не помиєш посуд - заберу ай-пад. Підеш до школи лох-лохом”.  Ай-пади зомбують невинні дитячі мізки вже з кількамісячного віку: всі ці пекельні аплікейшни з немовлячими сенсорними іграми, де в головній ролі, власне, немовля, котре тобі й ритмічно пердить, і відригує, і вдягає-знімає памперс, і на дискотеці попід кулями дзеркальними (ото олд-скул) тусується, ну і ще для заспокоєння батьків, дає цьом старій матінці... І ваше дітьо у віці півтора року (а то і значно раніше) вже спокійно знає, де і як вмикається планшетник, і як куди сунути іконки, і що буде від трьох прикладених пальців, а що від чотирьох... Он у моєї куми малий почав повзати скоріше завдяки тимчасово недоступному планшетнику: ану-ану, ще трошечки, й він мій, і поламаю, і заслиню, й покусаю, як захочу!!!
Якби немовлята вміли пекельно сміятися, вони саме зараз це й робили б.

Рекламна павза: в Ks Kids є чудовий планшетник  K-magic саме для дітей - там нема шансу наткнутися на татове порно чи послати в дупу всіх маминих друзів на фейс-буку, там просто мультики різними мовами, ігри, які розвивають й колискові - хоч на ліжко кріпи дитині, хоч на візок, якщо йому околиці нудно розглядати, хоч на спинку крісла перед немовлям у машині. Це якщо вам пощастило і ваші діти люблять мультики. Бо моїм мультики фіолетові. Їм би лиш заповітний дівайз поламати, аби знати, що там усередині. Так що мультики, як правило, дивлюся я.

При всій своїй дивній фамільярній любові до нано-технологій наші діти все ж таки штовхають нас... Поближче до витоків. Мовляв, ти там, мамо, не дуже кнопочками й сенсорами шаруди, давай по-справжньому арбайтен! Забула, як? А оно я тобі вазонок перевернула. І журнали розкидала. І розтоптала печенюшку. А сестра моя в собачу миску з водою накидала наших пластівців і я тепер собі влаштовую спа просто в кухні на підлозі, розминаючи пластівці спиною... Довго ж буду молодою і красивою?

Ну і кульмінацією дитячого нео-лейборизму стає червговий епізод із впізнаванням мами на картинках. Я вже якось звикла до того, що “мама” у Кори - це будь-яка красива тьотя, а в одному конкретному випадку навіть дядя з бородою... Аби лиш гарні були - а буде то білявка з червоними губами чи вищезгаданий чорнявчик з блакитними очима - вже не так і важливо. Тільки от недавно Кора вбила всіх... Гортала з мамою (тобто, з бабусею) журнал “Український тиждень”. А там - фото якоїсь першотравневої демонстрації з 60-тих років. Кора, уважно розгледівши натовп із транспаратнами, віднаходить тьотю з хімією (тьотю середніх років і впевнено, заглядаючи бабусі в очі, заявляє: “мама”. І як би бабуся не намагалася переконати її у зворотньому, Кора лишалась незворушна: вкотре заново відкриваючи сторінку хроніки, тикала пальцем в тут ж саму тьотю і казала: “Мама”.

А потім... Ой лишенько, навіть не знаю, чи варто вам про це казати... Ні, таки скажу. По телевізорі (його, Того, Хто Сніжить, включає в нас тільки бабуся, коли гостює) починався фільм. І не просто фільм, а радянський фільм. “Лєнфільм”, здається - той, де на початку крутяться всепереможні Робочий із Селянкою, серп-і-молод, кров-і-сніг, чук-і-гек... Коротше. Кора, не довго вагаючись, кинувши всього один короткий погляд на екран, підбігла до нього й тикнула пальцем у жінку-трудівницю: МАМА!!!