Бебi блог Ірени Карпи

Коли Кора була маленькою, всі завжди дивувалися, яка то вона чемна - сидить, книжки гортає, навіть догори дригом перевертати не хоче, і не рве їх, як всі діти!!!
От Кора того всього наслухалася й вирішила, що в віду вона імєла бути не як всі діти. Навіть цуцик на етапі молочних зубів вам скаже, яке то неперевершене задоволення: розгризти й розкидати книжку з картинками! (Добре, хоч діти такого не виробляють зі шкарпетками і капцями...)

Одним словом, як у тій приказці:
“Що дівчата роблять?
- Шиють і співають.
- А що мати робить?
- Поре тай плаче”.
Отак і Кора з нянями: зраку подерла книгу, няня заклеїла ввечері. Ввечері подерла книгу - інша няня заклеїла зранку...
На думку Кори, деструкція - невідємна частина конструктивних дій. А няні, відповідно, практикують ще один спосіб здобуття самурайської витримки. Моя роль у всьому цьому невелика - купувати, отримувати в подарунок чи ще якось вициганювати (пісатєль же ж я, нє?) нові книжки з картинками й приносити їх у Священну Жертву Корі.
Порада педагогів “не дайте, заховайте” чи ще щось у цьому дусі не працює: книжки були й лишаються її головною сферою інтересу. Чого не скажеш про мультики - в мультиках для Кори найцікавішим є можливість його звалити мак-бук на пілогу...

Войовничість Корени зростає щоденно. Якщо її молодша сестра Кая - ніжна, вредна і жіноча (з навколишнього світу сьогодні найбільше її зацікавлення викликав діамант у мене на шиї і бірка “Sonya Rykiel” на постелі, купленої в залицяльний період батьків у Парижі) то Кора вредніша в три рази, на будь-яке твоє сентиментальне “обійми мне!” жваво хитає головою і пищить “нє- нє!”, при цьому, якщо її попросиш поцілувати сестричку, вона з розбігу її лусне по круглому черепу, аж луна піде гаєм...

І, як це завжди буває в житті, сестричка її любить, як сонечко ясне: варто Корі розкошелитися бодай на погляд чи посмішку в її бік, як Кая сяє і сміється так, наче їй Санта-Клаус позвозив всі подарунки світу і оленів розпряг у придачу. Правда, Санта тут же її фігачить упряжкою по голові чи кусає за руку - недовге воно, щастя молодшої сестри.

А от прийшла в гості рідна тітка моїх дітей. Няня просить:
- Кора, ану покажи Галі свої іграшки!
Кора дістає з кошика одну за одною свої іграшки, хвалиться ними, демонструє недодерті книжки, відтак вибігає в коридор, де в цей час у візку спить Кая і... показує тьоті її.
Так шо, мамці, не купуйте дітям нано-говорящих пупсіків: сплутають із ними своїх реальних свіжоспечених братів-сестер.

... В кухні на стіні у нас висить календар, спродюсований Сашком Положинським, складений із фотографій вояків УПА. В горах, із багнетами, в кожухах. І чи то надивившись на фото моїх матрасно-альпіністських звитяг, чи просто виражаючи свої мілітарні бажання, моя Кора, доївши своє фруктове пюре, гордо тикає пальцем на групове фото повстанців:
- Мама!!!
Он у мене, виявляється, ще яка інкарнація була. Ну, слава Богу, хоч вже не крєстьянка від робочого.

Що ж, ідейні орієнтири в Кори виправляються: я вже навіть не білява тьотька з пачки “Фітнесу”. Ще б інтелектуально її якось мотивувати...
Та з тими ж книжками. Бере і нахабно, на очах у мене й у няні, роздирає прекрасну, куплену татом в Барселоні книжку про Green Eggs and Ham!..
Книжку я з максимально педагогічним лицем забираю. І думаю, який би то нагальний демотиватор тут же оприлюднити.
Знаєш, Кора... - починаю я. - Якщо ти продовжуватимеш дерти книжки, замість їх читати, то виростеш...
(тут мій мозок почав гарячково перебирати неполіткоректності: сантехніком, охоронцем, вахтером... і аж тут прийшло у голову рятівне):
- То виростеш Азаровим!!!

... Отак у наших прогресивних, малозабобонних сім'ях і народжуються бабаї. І ними, бабаями реальними, все аж кишить! Он як моя мама намагалась погортати з Корою журнальчик “Украхнський Тиждень”:
Дивись, Коруся, оце дерево, оце машина, оце дядя... Нє, це дядя кака. Перегорнемо сторіночку. О! І тут дядя кака! Та шо ж таке? І тьотя тут кака! Ех, Кора, сумний якийсь журнал... Пішли "Веселу Абетку" Наталі Забіли почитаємо.
Класика є класика. От тільки віршик про букву “М” би замінила. Трохи дивно в 2012 році виглядає передрук коньюнктурного віршика загалом дуже класної дитячої поетки:

Ми з Мамою в Москву поїдем,
Найкраще Місто на землі...

А далі про Метро і, прости Господи, про Кремль.

Не дивно, що Кора тикає пальцем у бік фото воякі УПА.