Бебi блог Ірени Карпи

Якщо правою рукою гладити по голові пухнасту Кайю, а лівою плесировану голову Карми, ще трохи, і настане сенсуальний дзен. Правда, варто відволіктися на секунду, як замість плесированої голови вже будеш гладити не менш плесировану дупу шарпея.
Є в собак такий свій власний спосіб добитися дзену - підставити під чухання шматок спини над хвостом, куди зубами не долізеш... Ну, мені не шкода.

Дай боже дзену кожному, включно з трохи забембаним інтєлігєгтом з однієї раноковї програми, що робив зі мною інтервю з приводу диких імен моїх дітей (Кора - Корена Джіа і Кая - Kailash Hildegardis), а потім страшно сіпався, що я кривими руками зламаю їх казьонний петличний мікрофон, бо він же “Обережно, дорогий!!!” Мене це сумно, як то кажуть, “улибнуло”. І не юний же ж пацанчик.

Так, доречі, він і питання сивочолі задавав (про подібне мене одна мила монахиня у Львові риторично питала): як же буде жити дітям з такими іменами в суспільстві?! Під суспільством, вочевидь, розуміється шось моноетнічне, відгороджене від світу бетонною стіною.

На що я, послуговуючись живим прикладом тата моїх дочок, весело відповідала: труднощі роблять людину сильнішими. Особливо труднощі боротьби зі вселенською сірістю. “А шо це в тебе за імя таке - Норман?! Но-о-рман!” - кривив пику який-небудь рудий нащадок славетних ірландців. І чого б тебе, Норман, не назвати було, як нас всіх - Джек чи Боб?!

Мінімальна інакшість котується порядним загалом як потворність. Тим не менше, тільки будучи інакшим, ти не просираєш своє життя. Сніжинки ж не повторюються?..

До чого я верзу це все?
А, так, насправді ж я хотіла анекдот із життя розказати.

Корена Джіа всеньке літо провела, як то ще водиться в наших незіпсованих технічним прогресом землях, у бабусі. І що Корена Джіа, як годиться, все робить всупроти наказам зверху, бабуся вже і згадати б не могла, скільки разів на годину їй доводилося кричати на подвірї “Кора, Кора!” Корі то було як горохом об стіну, але не в тому річ.

Поряд люди косили сіно. І був із ними малий хлопчик. Наслухався він нашо-бабциних “Кора, Кора” і собі почав: “КОЛЯ, КОЛЯ!!!"

Бабця обурилася таким шепелявим джендер-бендером і гмикнула на хлопчика:

- Ач! Диви який. А тебе-то як звати?
- Улян! - гордо відказав малий.

Екзотичні імена, екзотичні імена...
Гуцули - честь і совість нації. Якщо їм можна, то і нам, напевно, теж.
Діти моїх друзів: Ія Ноель, Даніель, Емілі, Шон, Рафаель... Не в кожного з них є “імпортне” прізвище, але так чи інакше, в комплекті звучить все фірмово. І те, що їхні імена їм у житті лише поможуть, я просто впевнена.