Бебi блог Ірени Карпи

Вчора в Каї був день народження і привалила купа щастя в вигляді подарунків. Мотоцикл-гойдалка від мене і намет від бабці. Мотоцикл бабця (моя мама), логічно залажала і сказала віднести назад у магазин.

Бо у всіх дітей або велосипеди, де педалі крутяться, або машини на моторчиках, а це якесь чорті-шо, нікому не інтересне. Ну, я була до цього готова і чек зберегла. Як казав один ребе, “маму нада слушацца...” (Бгггг).

Дивно зараз розуміти, що ця вреднюча дитина, вилитий мальчіш-плохіш, котрий сьогодні цікавиться ай-педом, телефоном, конструктором і запам'ятовує, в якому вольєрі він бачив якого кабана, іще рік тому був частиною мене-матрьошки. І що замість мого теперішнього живота, в котрий поміщається вже третій кілограм сирника (чіз-кейк по-ненашому) в мене був красивий і товстий пузан, що перебирав харчами на користь зелені і риби. Щоби не повиснути ганчіркою, а втягтися назад... А ще тепер тією ж дорогою в лісі до крихітного водоспаду, де я пузата ходила робити йогу, тепер можна на собі чи за руку тягти мешканців цього пуза. І попутно об'їдати з кущів стиглу малину й ожину. Каю взагалі від куща не відтягнути — коли цей організм пеленгує їжу, весь світ мусить зачекати. Дитина поїдає все, що трапиться на її життєвому шляху: від сирих овочів до камінців (це улюблене).

На її перший ДН я вирішила спекти торт-урод. І не тільки тому, що це єдиний торт, який я вмію пекти, чи тому, що він малокалорійний, бо весь зі свіжих фруктів і горіхів. Видно, просто люблю гострі відчуття й гарантую їх собі на далеке майбутнє. А саме на той момент, коли моя гламурна донька Кая виросте й з'ясує, який цілком негламурний торт спекла їй матуся на її першу Кая-паті. І чого той торт так і не дістали зі старого відра (саме так виглядає на фото бабусина древня тортівниця), і їли, судячи з усього, голими руками... Ну, зате торт-урод вийшов цілком американським — вся його основа  зроблена зі спілих гірських чорниць...

Поки ми тут в Карпатах привчаємо моїх громадянок Америки до вареників і кулеші, вже й наша собака-карма згуцулилася: тепер вона пахне коровою. Тож недаремно Кора голоси корови й собаки передає однаковим звуком імені Герасима: “М! М!!!” А Кая навчилася показувати, яка вона виросте велика й реально доганяє вже Кору. Вона швидше, ніж старша сестра, встала і швидше почала ходити.

Правда, всі Каїні подарунки Кора швидесенько присвоїла: з мотоцикла звалила, котушку з кульками відібрала і сачок із рибками загарбала... Мені знайомі розповідали, що купують дітям із малою різницею в віці подарунки в подвійних обсягах: на день народження одного мусять дарувати щось і другому. І вже в підлітковому віці до дітей болісно доходить, що, к сажалєнью, дєнь раждєнья, взагалі-то, тільки РАЗ в году.

Аби взяти реванш над законами виживання, ми вдягли на Каю біле, КОРИНЕ плаття.

І Кая раптом із замарашки стала Принцесою. І пішла задувати свою свічечку в формі одинички...

Ну і взагалі Кая до свого дня народження, що називається, вичухалася. Пам'ятаю, мене реально хапала паніка, коли я намагалася сфоткати це червоне репетливе немовля на паспорт. Дивіться фото — і не ржіть. А тепер оно який лебідь. Правда, чорний...

31.07.2012